<< Главная страница

МИЛIСТЬ БОЖА



Категории Прокопович Феофан ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Це перша украïнська п'єса, в якiй вiдтворено подiï народно-визвольноï вiйни 1648—1654 рр. пiд керiвництвом Богдана Хмельницького. Вона написана i поставлена на сценi в Киïвськiй академiï 1728 р. до 80-рiччя початку народно-визвольноï вiйни. Дослiдники приписують н викладачам поетики i риторики в Киïвськiй академiï в цi роки — Феофану Трофимовичу або Iннокентiю Неруновичу, Iдейно-художнiй змiст драми пiдпорядкований iдеï патрiотизму, пройнятий вiрою в майбутнє Украïни, 3 ряду монологiв глядач i читач довiдуються про хiд вiйни та ïï переможний кiнець, про повернення Богдана Хмельницького до иєва, його урочисту зустрiч. Перемоги Богдана Хмельницького пояснюються в драмi як прояв Божоï милостi. Таке трактування iсторичних подiй — данина традицiям шкiльноï драми. Автор драми Милiсть Божа, йдучи в руслi передових iдей свого часу, прагне протиставити Богдана Хмельницького як захисника iнтересiв широких народних мас не тiльки польськiй шляхтi, а й старшинi, яка по закiнченню визвольноï вiйни 1648—-1654 рр вiдiйшла вiд народу i прагнула визискувати його. Цей мотив звучав особливо актуально, оскiльки в час написання i вистави твору становище трудящих мас значно погiршало. Загалом драма Милiсть Божа правильно вiдбивала настроï украïнського народу XVIII ст., у чому ïï особлива цiннiсть. (Уривки) МИЛОСТЬ БОЖIЯ, УКРАÏНУ ОТ НЕУДОБНОСИМИХ ОБИД ЛЯДСЬКИХ ЧРЕЗ БОГДАНА ЗIНОВIЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ПРЕСЛАВНОГО ВОЙСЬК ЗАПОРОЗЬКИХ ГЕТЬМАНА, СВОВОДИВШАЯ, I ДАРОВАННИМИ ЄМУ НАД ЛЯХАМИ ПОБIДАМИ ВОЗВЕЛИЧИВШАЯ, НА НЕЗАБВЕННУЮ ТОЛИКИХ ЄГО ЩЕДРОТ ПАМ'ЯТЬ РЕПРЕЗЕНТ0ВАННАЯ В ШКОЛАХ КIЄВСЬКИХ 1728 ЛIТА ДIЯ I ЯВЛЕНIЄ 1 Богдан Хмельницький оплакує козацьку долю. Гей вже нашоï слави занепад послiднiй, Чого в свiтi живучи, дождав козак бiдний! Уже так козакуєм ми всi пiд ляхами, I чого вже не роблять ляхи нам з жидами! Честь i славу всю нашу в нiщо обертають, I iмення козацьке згубить помишляють. Чи ж ми, ляше, вiд тебе такого чекали, Чи це плата за вiрнiсть, що ми показали, Як на морi та сушi — не раз так бувало — Ворогам твоïм роги усiм притирали? ДIЯ II Кошовий Поки сила наша є, поки духа стане. Оборонимо себе, вельможний гетьмане, Туркам ми i татарвi ув очi ставали За плюгавцiв тих, коли боï починали. Та хiба ж проти ляхiв не вiзьмемо зброю I за бiди немалi не рушим з тобою! Добре знаєм: нам усiм Вкраïна є мати. Хто ж не хоче руки ïй у помiч подати, Матерi, що гине, той камiння твердiший I вiд лева-хижака незмiрно лютiший! Ми не мали i ранiш од цього одмови, То тим бiльше i тепер служити готовi, Будем матiр i себе в бою Хоч помремо, а ляхiв пiдемо ми бити! ................................................. Хмельницький Не бiйтеся, надiю у Бозi тримаєм I ворога в надiï отiй подолаєм, А що на службу в церквi ви ïм присягали, Умову перед Богом належну поклали, Скажу: коли не будуть ламать нашу вiру I добру не порушать у тiм вони мiру, I дiйово вiддячать за службу всю нашу, Ми з ними пити станем добра повну чашу, Ну, а коли ту вiру свою не тримають. То вiрностi для себе даремно чекають. ДIЯ III ЯВЛЕНIЄ 1 Украïна просить про Божу помiч та сприяння Хмельницькому. Украïна В моïх безмiрних бiдах i в Невисказаннiй Хворобi та печалi, в невтишнiм риданнi. Як серце гiрко стогне, вже трохи вiдради Вiд тоï є утiхи: в моïй цiй загладi Моï, нарештi, дiти од сну вже постали Важкого i байдужiсть далеко прогнали Вiд себе, а всi разом взялися гадати, Щоб матерi пропасти дорешти не дати. I страх i малодушнiй вiд серця вiдклали. Смiливiсть i безстрашшя вiдтак позлучали. ................................................. Богдановi моєму з'яви невимiрну Ти ласку i стовпом стань мiцним i опiрним. Вiд ворогiв жорстоких його заступивши, I воïв правовiрних моïх захистивши. Вчини, щоб тi, которi мене хотять вбити, Залишились у бранi ганьбою покритi. Хай тi зрадiють, которi в тобi сподiвання Кладуть i допомогу вiзьмуть у стражданнях. ЯВЛЕНIЄ 2 Вiсть Не плач, о Украïно, не треба тужити, Печаль пора на радiсть вже перетворити, Уздрiла тебе з неба горiшня зiниця, Тобi увiч сприяє скрiзь Божа десниця. ............................................. 0 дивнiï побiди твоï, а всi тiï, Котрих за Вiслу страх був в лiси прегустiï Рознiс, супроти знову всi разом зiбрались Числом над тридцять тисяч, вони перебрались Вiдтак за Константинiв, на рiчку Пиляву, Хотiли повернути свою, бачте, славу, З ганьбою та безчестям нечуваним, вiчним, З наругою своєю, стидов'ям незвичним Безтямно у незвiснi мiсця повтiкали, Як тiльки в полi в очi Хмельницькому стали. Коня хто, а хто шаблi, вуздечки, кульбаки, Хто воза, хто хомута, а хто i собаки Чи iншого чого там, аби лиш дiстався — У страсi поза Вiслу вiдтак поспинався. Покинувши добро все: усi своï рисi, Соболi, горностаï, вовки, куни, лиси, Сибiрки, ванни, конви, iмбрики, намети, Всi срiбнiï мiдницi, фарини, паштети, Столи, креденси, цукри i скринi губили, Окованих возiв там сто тисяч лишили. Всi iншiï користi тут не вичисляю, Були бо незчисленнi — напевно це знаю. Там досить вже грабунки твоï вiдтрудили, Що старости й жиди ïх тобi наробили Так ïхня тая втеча увiч здивувала Вождя i вслiд за ними в погоню погнала До Львова, а Небаба, Нечай, Пiвкожуха I Тиша, збоку йдучи, щоб ïх анi духа В нас не було, подбали; де ïх досягали, То честi тобi в славу вони додавали. Та не було пiд Львовом iз ким воювати, А мiста не хотiв вiн даремно псувати, Тодi сукна на викуп козацтву прислали I вимовлену суму грошей наскладали. Вже далi, Украïно, Богдан твiй ступає, Вiд Львова пiд Замостя нараз досягає, За ним повсюди слава гучная проходить, Iм'я його й за море останнє доходить. Ляхи у ляк упали, аж тiльки повiють Вiтри, то вже Хмельницький iде, розумiють. Такий-то був великий ляхiв той воïтель, Вiд Бога тобi даний, Вкраïно, Збавитель. Украïна Слова твоï чудово мене утiшають, Коли такiï великi побiди звiщають; Нехай же за цим словом добро менi буде, Нехай Богдан, побiдник великий, прибуде! Дiти украïнськi Ти, ревнiстю святоï вiри надихнувшись. Вступить у бiй дерзаєш, жаху не вiдчувши, Вiд ворога, Богдане, ти ïï рятуєш I праведно, достойно з нею торжествуєш. Ворога бо пекельнi, вражiï навiти Не можуть христославцiв щирих одолiти, Тож доки буде вiра наша пробувати, То доти буде слава i твоя сiяти.
МИЛIСТЬ БОЖА


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация